Історія школи У 1913 році була побудована земська школа на території, де зараз розташовані гаражі колгоспу імені Суворова. Називалася ця школа – Петриківське земсько – початкове училище. У школі було чотири класи, в яких навчалося близько100 – 120 учнів, і лише два вчителі – Бех Митрофан Романович, він же і завідуючий, його дружина – Звєрєва Євдокія Федосіївна. Так як школа того часу не була відокремлена від церкви, то в ній обов’зково був піп. У місцевій школі був отець Митрофан. Старожил села Строценко Полікарп Пилипович, який навчався в цій школі, згадував, що мало кому з дітей бідноти вдавалося її закінчити. Через важкі умови сім’ї , діти шкільного віку змушені були йти на заробітки. Пізніше в цій школі працювали Загорулько Петро Костянтинович, Зоя Григорівна Семен Семенович. Після Великої Жовтневої соціалістичної революції школа була відокремлена від церкви, а церква від держави, а тому не стало попа і в Петриківській початковій школі. Важко було навчатися в роки громадянської війни. Але Радянська влада дбала про освіту. Було введено обов’язкову початкову освіту. Для дітей відкрилися не тільки можливості , а стало обов’язком одержувати початкове навчання. З 1928 року по 1932р. завідував школою і працював учителем Остапенко Петро Онисійович разом з своєю дружиною Надією Самеонівною. З 1932 року завідуючим школою був Самокиша Григорій Пантелеймонович першим комсомольцем села(1934р), він же став і організатором комсомольського осередку, до якого спочатку входило два чоловіка: він та агроном артілі – Лісний Тарас Далматович. Учнів на цей час у школі було до 150 чоловік. Самокиша Г.П. у 1 938 році став членом Комуністичної партії і був переведений директором у Хутірську школу, а в період Великої Вітчизняної війни загинув у боротьбі з фашистами. Вчителі нашої школи брали активну участь в ліквідації неписьменності на селі. Були організовані лікнепи, в яких навчалося близько 120 чоловік. У 1938 році завідуючою школи була Малафій ( Шовкопляс) Ольга Ларіонівна, з якою працювали вчителі: Соколовський Михайло Людвигович, Федосієнко Зіна Григорівна, Сидоренко Тетяна Трохимівна, Пата Клавдія Василівна. У 1938 році була організована піонерська організація, якій було присвоєно ім’я піонера – героя Павлика Морозова. У перші дні піонерська організація була мало чисельна. Першою піонервожатою була Федосієнко Зіна Григорівна. Один з перших піонерів Семен Семенович Завгородній так згадує про прийом в піонери: « Нас вишикували на урочисту лінійку перед учнями всієї школи . День вступу в піонери був для нас великим святом. Бути піонером, носити звання юного ленінця було дуже почесно для нас. У піонери нас приймав учитель – комуніст Михайло Юдович Соколовський. Ми всі разом розказали урочисту обіцянку юного піонера. Михайло Юдович розповів нам про те, хто може носити звання ленінця , що таке піонерський галстук. Ми, звичайно, були щасливими в цей день.» Семен Семенович Завгородній був одним з найактивніших піонерів школи як в навчанні, так і в громадсько – корисній роботі. Піонери разом з своїми вчителями допомагали рідній Батьківщині . як могли. Вся школа ходила на степ допомагати колгоспу ім.. Шевченка зривати бур’яни в житі та пшениці , ганяли жуків, які сідали на колоски і їли зерно. Піонери також вели боротьбу з ховрахами. Збирали також колоски в степах, щоб зберегти дорогоцінний хліб. Проводили також піонери деяку роботу по боротьбі з неписьменністю. Згадує Глущенко Петро Павлович, який почав ходити в Петриківську початкову школу в 1930 році. « В 1932 році вступив у піонери весною. Деякі діти не вступали в піонери , тому що не дозволяли батьки. Вчителем був Соколовський Михайло Людвигович ( поляк по національності). Він розповідав нам про революцію і революційний рух. Після після прийому в піонери грали в «пилку», «м’яч»,який був з коров’ячого войлоку. Брали шефство над племінним стадом коней, які готувалися для Радянської Армії». Під час Великої Вітчизняної війни територія Петриківки була окупована німцями. У 1943 році при відступі німці зруйнували нашу школу. Після перемоги у війні вся наша країна почала відбудовувати своє господарство, була відбудована і наша школа. Без спеціального приміщення важко було працювати. Школа розміщалася в трьох селянських хатах, які були віддалені одна від другої десь біля півкілометра. Класи були маленькі, парти стояли одна біля одної, учні сиділи по декілька чоловік за партою, дуже тісно. Дерев’яної підлоги не було, а була глиняна долівка. 15.08.1951 року школа стала семирічною. Директор школи – Шовкопляс Ольга Ларіонівна., завуч – Кошовий Іван Вакулович, вчителі – Кравець Катерина Василівна, Даниленко Марія Федорівна, Квак Груня Миколаївна, Вакуленко Любов Демидівна. У 1959 році директором став Гаркуша Василь Минович. Цього ж року школа стає восьмирічною і розпочинається будівництво нової школи. На будівництві працювали всі вчителі, техпрацівники, учні. Допомагали батьки, колгосп. У 1962 році директором школи був Вовк Мусій Іванович, завуч – Шевченко Людмила Олександрівна. Навчання розпочинається в новому приміщенні. Діти перейшли в світлі класи. Було утворено два кабінети – фізики і хімії. За сучасними вимогами була обладнана майстерня, яка вважалася однією з найкращих в районі. Під керівництвом вчителя біології Тимошенка М.О. проводились досліди на ділянках. Юні юннати школи виборювали в районних змаганнях призові місця. Школа перейшла на однозмінне навчання. У 1972 році школа була добудована( два кабінети, їдальня, учительська – тепер музей). В школі працювали чотири групи продовженого дня, учні забезпечувались сніданками, обідами. В 1972-1973 р.р. школа переходить на кабінетну систему навчання. У 1973 році – директор школи Тимошенко Михайло Олексійович, завуч – Зубко Лідія Григорівна. Школа повністю переходить на кабінетну систему. Добре обладнанні кабінети сприяли кращому засвоєнню знань учнів. Учні школи допомагають колгоспу у збиранні овочів, фруктів, проводяться тематичні вечори у школі. 1980 рік - директор школи Юхименко Віктор Полікарпович. В січні 1983 року в школі відкрито куточок історико-краєзнавчого музею, а в листопаді цього року – музей ім.. Павлика Морозова. 1981-1982 р.р. обладнано шкільний стадіон. Є великий сад, який дбайливо доглядають учні. |