Головна | Мій профіль | Реєстрація | Вихід | Вхід | RSSНеділя, 16.12.2018, 13:13

Петриківська філія Петриківського опорного закладу освіти І-ІІІ ступенів Петриківської селищної ради


Share |
Твоя мова
Выбрать язык / Choose language:
Russian
English
French
German
Japanese
Italian
Portuguese
Spanish
Danish
Chinese
Korean
Arabic
Czech
Estonian
Belarusian
Latvian
Greek
Finnish
Serbian
Bulgarian
Turkish
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [19]
Для батьків [1]
Цікава інформація [27]
Класному керівнику [5]
Методична робота [12]
Сценарії свят [1]
Виховання [1]
Для учнів [1]
Психологія [0]
Умілим ручкам [3]
Критерії оцінювання [3]
ДПА [0]
Дніпропетровщина
Точний час
Храм
 СВЯТО-ПОКРОВСЬКИЙ СОБОР
Цікавинки
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 115
Статистика




Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Cьогодні були на сайті

Гість,

Каталог статей

Головна » Статті » Мої статті

Ветерани завжди з нами

65 років ми живемо під чистим небом і ходимо по мирній рідній землі, навіть не хочеться згадувати про ті страшні 1941-1945 роки. Але робити це потрібно, щоб ніколи не повторилося подібне.

          Свідків цієї страшної війни залишається з кожним роком все менше і менше. Але, на превелике щастя, є ще такі люди, що бачили цю війну на власні очі і можуть розповісти іншим про горе, сум і радість перемоги. І тому наш клас вирішив зустрітися з ветераном Великої Вітчизняної війни Лісним Федором Денисовичем, щоб дізнатися від нього, яка ж насправді була війна, більше дізнатися про ті страшні дні.

Федір Денисович вийшов до нас у орденах і медалях і почав свою розповідь. Він розповідав дуже цікаво, іноді на очі наверталися сльози від почутого. Багато що ветеран хотів би забути, та  неможливо забути жахіття війни.

Як сьогодні пам'ятає, як  він 20-літнім  юнаком потрапив на війну і всю війну пройшов піхотинцем. Пам'ятає страшні роки відступу наших військ, коли приходилося йти через чорні випалені фашистами села. Та ніколи не ховався від ворожої кулі юний солдат, був двічі поранений в бою, але після лікування в госпіталі знову повертався в лави піхотинців. І продовжував боротися за перемогу.

Дійшов солдат до Бухаресту, Відня, пройшов Польщу, Болгарію, визволяв Білорусь. На наше прохання більше розповісти про бої, ветеран відповів: « А що там розповідати, воювали і все, краще вам, дітки, цього не знати, нічого цікавого немає на війні...І, слава Богу, що війна закінчилася перемого і більше нехай не повторюється».

  У ветерана 18 медалей і орден Вітчизняної війни. Ми зацікавлено розглядали ці медалі,  Федір Денисович має медалі за взяття Вени, Будапешту, за відвагу і що нас найбільше здивувало, так це орден «За перемогу над Японією». Виявилося, що війна для юного солдата не закінчилася перемогою над фашистами, на Далекому Сході на кордони нашої Батьківщини зазіхали ще одні вороги. Тому, навіть не відвідавши домівки, він з іншими солдатами поїхав воювати на Далекий Схід. І там наші війська зуміли отримати блискучу перемогу. Серед героїв був  і Федір Денисович.

Та не тільки страшну війну пережив ветеран. Пережив він і голодомор 1932-1933 років. Адже саме від голоду помер його батько, віддаючи останній кусень хліба своїм дітям. Розповів нам Федір Денисович, як помирали діти прямо на очах матерів, як просили маленькі їсти...І знову повторив: « Та що там розповідати, краще всього цього вам, діточки, не знати...Дуже важко і боляче про це згадувати..» . І ще деякий час сидів у мовчазній задумі, а потім знову став розповідати.

           Рідне село після довгої розлуки зустрічало солдата спаленими хатами. Тільки деякі вулиці вціліли. Односельці рзповіли, що у самому селі боїв не було, тому що німці швидко відступали. А на Балках і до вулиці Стаханівської  люди зібралися і вилами боронилися від фашистів, не давали підпалювати їм свої домівки. Ось так і зуміла вціліти вулиця.

 Та не прийшлося відпочити Федору Денисовичу, потрібно було піднімати рідний колгосп з руїн. Чоловіків було мало, тому найважча робота діставалася їм.  І знову зумів нас здивувати ветеран. Виявилося, що колгоспні  поля  він орав волами. Це було для нас відкриттям. Адже ми вже сьогодні і забули, які це воли. Але тракторів не було, а хліб державі дуже був потрібний, ось і працювали з ранку до ночі, про який відпочинок було говорити...Адже не один він тяжко працював, працювали всі, починаючи від дітей...

          Ще багато запитань ми б могли задати ветерану, але бачили, що важко згадувати йому минуле. Та і заморився він. Адже йому вже 90 років.  Ми подякували йому за цікаву розповідь. І нам захотілося  хоч чимось допомогти йому, тому ми приходили ще не раз до нього і допомогли упоратися з городом.

Ця зустріч з ветераном змусила нас задуматися, що таке війна. І ми не хочемо її повторення, тому все робитимемо для того, щоб у світі панував мир. Нехай світ ніколи не знає, що таке війна, не переживає страхи неволі, а живе вільно, спокійно. І нехай довше залишаються з нами люди, які ладні були віддати своє життя за життя й свободу інших.

Гречанова Анна

Панібудьласка Анна

Учениці 8 класу

Петриківської НСЗШ
Категорія: Мої статті | Додав: sohik (20.04.2010)
Переглядів: 406 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
-
Головна » »
Переглядів: | Додав:
Міні профіль
Гость

Повідомлення:

Група:
Гості
Час:13:13

Гість, ми раді вас бачити.
Будь ласка зареєструйтесь або авторизуйтесь!
Наша адреса

51800

Дніпропетровська обл.

Петриківський район

смт. Петриківка

вул. Шевченка б.3

тел. 2-17-85
Щоденик
Електронні щоденники
 «Для Вас батьки»
Сайти Петриківщини
Пошук
Календар подій
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Copyright MyCorp © 2018